|
|
Київський професійно-педагогічний
коледж
|
||
|
|
ОСНОВИ РИМСЬКОГО
ПРИВАТНОГО ПРАВА Електронний підручник |
||
|
Додатки Укладач |
Глосарій |
||
|
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК Аnimus possidendi – суб’єктивний елемент у фактичному
складі відносин володіння, що передбачав наявність володільницької волі,
тобто намір володіти річчю для себе Агнати – «родичі по батькові», тобто особи,
які проживали разом в сім’ї під владою pater familias Familia – сім’я в Давньому римі, до складу
якої, крім pater familias (домовладики), входили його дружина, діти та їх
нащадки, дружини синів, інші родичі, кабальні, раби, худоба та неживі речі Jus abutendi (право розпорядження) –
правомочність власника, яка полягає в тому, що він може визначати юридичну та
фактичну долю речі, тобто відчужувати її всіма дозволеними способами,
заповідати, встановлювати сервітути на користь інших осіб, знищити її, викинути
тощо Jus possidendi (право посідання) –
правомочність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично
володіти своєю річчю Jus utendi (право користування) –
правомочність власника, яка полягає в тому, що він має право вилучати з речі
її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї Pater familias – глава родини в Давньому Римі, який
мав статус sui juris – «сам собі господар», «повноправний» А Ад’юдикація
(adiudicatio) –
складова формули, що наділяла суддю повноваженнями присудити кожній із сторін
окремі речі або права Адопція (adoptio) – усиновлення осіб чужого права, тобто
тих, що перебували під владою pater familias Активна заповідальна
правоздатність (testamenti factio activa) – визнана правом здатність особи заповідати, що
передбачала наявність у неї загальної цивільної правоздатності Акцепт –
безумовне прийняття особою пропозиції укласти договір, здійснене у відповідь
на оферту Альтернативне
зобов’язання –
зобов’язання, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох (або
декількох) дій Арогація (arrogatio) – усиновлення повнолітніх та осіб із
повною правоздатністю, тобто усиновлення «осіб свого права» Безвідплатні
договори – договори, що укладалися на користь тільки однієї сторони
(наприклад, договір дарування) Б Безіменні контракти (contractus innominati) –
договори, що не охоплювалися традиційним для римського права поділом всіх
контрактів на чотири групи – вербальні, літеральні, реальні, консенсуальні
контракти Безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої –
зобов’язання, яке виникало в одному з випадків, коли без належних підстав: 1)
майно однієї особи збільшувалося у зв’язку з тим, що інша особа передала свої
кошти чи майно (наприклад, помилкова сплата боргу не тому кредитору); або 2)
майно однієї особи залишилося незмінним, хоча повинно було б зменшитися, якби
інша особа замість неї не передала свої кошти чи майно третій особі
(наприклад, замість дійсного боржника помилково борг погасила інша особа) Безтитульне володіння – володіння, за яким у суб’єкта не
було наміру ставитися до речі як до своєї (набувати її у власність) Безтілесні речі (res
incorporales) –
нематеріальні об’єкти права, що існували лише у відносинах між людьми (права,
включаючи права на чужі речі (сервітут, узуфрукт тощо), зобов’язальні права
вимоги) Боржник – Сторона зобов’язання, на якій лежить
обов’язок виконати вимогу кредитора (борг) В Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio) –
зобов’язання (різновид квазіконтракту), за яким одна особа без повноважень із
власної ініціативи у зв’язку з невідкладною потребою безоплатно вчиняла дії в
інтересах іншої особи, але за рахунок останньої Вербальні контракти
(verbis) – усні
контракти, для укладення яких необхідно в установленій послідовності
промовити певні слова (формули або фрази) Виконання (solutio)
зобов’язання –
вчинення боржником певної дії (передача речі, сплата грошей, виконання
роботи, надання послуги), що становить зміст зобов’язання Вина (в римському
праві) – недодержання
особою тієї моделі поведінки, яка вимагається правом Випадкові (accidentalia) елементи
договору – елементи договору, які не є обов’язковими чи звичайними для
певного виду договору, але включені в конкретний договір за бажанням його
сторін Випадок (casus) – життєва обставина,
за якої загибель, пошкодження речі або інша неможливість виконання
зобов’язання сталися без вини боржника Відплатні договори – договори, за якими майнову вигоду
отримують обидві сторони (наприклад, договір купівлі-продажу) Відумерла спадщина
(bona vacantia) –
спадщина, яку не прийняли ні спадкоємці за заповітом, ні спадкоємці за
законом Вільновідпущеник
(libertini) –
відпущений на свободу раб, який за загальним правилом формально набував
правового статусу свого господаря, що звільнив його із рабства Віндикаційний позов
(res vindicatio) –
позов, який застосовувався тоді, коли одна особа заявляла, що є власником
майна, яке перебуває в незаконному володінні іншої особи, і на цій підставі
вимагала повернення майна (тобто, витребування своєї речі власником, що не
володіє, від невласника, що володіє) Волевиявлення сторони
договору – зовнішня
об’єктивна форма виявлення волі особи, яке може бути здійснено усно,
письмово, з допомогою жесту, певної дії, а також у деяких випадках мовчанням Володіння (possessio) – фактичне панування особи над річчю,
поєднане із наміром мати предмет володіння цілком для себе Воля сторони
договору – внутрішнє бажання особи встановити певні права та обов’язки Д Двосторонні зобов’язання – зобов’язання, в яких кожна із сторін має певні права
і несе відповідні обов'язки Декрети (decretum) – особисті рішення імператорського
суду на підставі усного розгляду справи Делікт (delictum) – протиправна дія, внаслідок якої
завдається шкода, не пов’язана з невиконанням правопорушником обов’язку за
зобов’язанням Делікти приватні
(delicta privata) –
правопорушення, що посягали на права та інтереси приватних осіб, на користь
яких здійснювалися відповідні майнові стягнення з порушника Делікти публічні
(delicta publica) –
правопорушення, які посягали на публічні інтереси (наприклад, злочини проти
народу та його безпеки) Демонстрація
(demonstratio) –
складова формули, що описувала підставу позову, ті юридичні факти, які
породили право позивача і обов’язок відповідача Дерелікція
(derelictio) – спосіб
припинення права власності, який мав місце в разі, якщо власник відмовлявся
від права на відповідну річ, тобто річ ставала такою, що нікому не належить,
тобто кинутою (така річ могла стати
об’єктом окупації і перейти у власність до іншої особи) Держава – політико-територіальна організація
публічної влади, що володіє суверенітетом, має спеціальний апарат управління
і примусу, встановлює податки, здатна за допомогою права надавати своїм
велінням загальнообов’язкової сили для всього населення країни Держання – фактичне володіння річчю без наміру
вважати її своєю (наприклад володіння речами на підставі договору) Дигести (digesta) – збірники висловів юристів минулих
часів Дієздатність – здатність особи своїми діями
набувати права і створювати для себе обов'язки, відповідати за вчинені
правопорушення Добросовісне
неправомірне володіння
– володіння, яке існувало тоді, коли його набувач у момент встановлення
володіння не був та не міг бути обізнаний, що титул набуття речі містить
недоліки, внаслідок яких не може бути підставою для передачі права Договір (contractus) – домовленість (узгоджене вираження
волі) двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення
прав та обов’язків Договір доручення
(mandatum) – договір,
відповідно до якого одна сторона –довіритель (mandans) – доручала зробити
що-небудь у своїх інтересах іншій особі – повіреному (mandator), яка
зобов’язувалася вчинити ці дії безвідплатно Договір застави
(contractus pigne raticius)
– договір, за яким одна особа (заставодавець) передає іншій
(заставодержателю) річ для забезпечення боргу, але з умовою, що
заставодержатель поверне ту саму річ у момент сплати боргу або припинення
застави Договір
купівлі-продажу (emptio-venditio)
– договір, за яким продавець (venditor) зобов’язується передати покупцеві річ
(res) чи товар (merx), а покупець (emptor) зобов’язується прийняти річ чи
товар і сплатити обумовлену вартість (pretium) Договір міни
(permutatio) –
контракт, за яким одна особа передавала у власність річ іншій особі з метою
отримати від неї замість тієї іншу річ, еквівалентну за вартістю Договір найму (locatio
conductio) договір, за
яким наймодавець зобов’язується передати майно в користування, виконати певну
роботу чи надати послугу, а наймач зобов’язується оплатити це Договір позики
(matuum) – реальний
договір, який виникає внаслідок передачі однією особою (позикодавцем) речей,
визначених родовими ознаками, іншій особі (позичальнику) у власність із
зобов’язанням останнього повернути їх у тій же кількості, такого ж роду і
якості в установлений строк або до вимоги Договір позички
(commodatum) –
реальний договір, за яким одна особа (комодант) передає іншій особі
(комодатарію) певну річ у тимчасове й безоплатне користування на чітко
визначений строк Договір поклажі /
зберігання / схову (depositum)
реальний договір, відповідно до якого одна особа (поклажодавець) передає
іншій особі (поклажонаймачеві) на безоплатне збереження рухому річ із правом
повернення за першою вимогою Договір товариства
(societas) – договір,
відповідно до якого кілька осіб поєднують свої вклади для досягнення спільної
мети (наприклад, збудувати будинок, разом вести торгівлю тощо) Дохідне товариство
(societas quaestus) –
товариство, що виникало між особами, які поєднували частину свого майна у
вигляді внесків із метою отримання в майбутньому спільних доходів Доходи – корисні результати, отримані не
безпосередньо від речі (на відміну від плодів), а в результаті циркуляції її
в обігу, учиненні правочинів із нею за участю третіх осіб Е Едикти (edictа)
імператорів –
розпорядження, як правило, з питань публічного права, що були обов’язковими
для тих осіб, яким вони адресувалися Екстраординарний
процес (extra ordinem cognitio)
– вид римського цивільного процесу, що утвердився в період імперії,
характеризувався відсутністю поділу на дві стадії ius та iudicium, провадився
не не приватними суддями, а імператорськими посадовцями Ексцепція (exceptio) – складова формули, що включалася до
неї в разі, якщо відповідач наводив факти, які перетворювали претензії
позивача в несправедливі Еманципація
(emancipatio) –
звільнення підвладного сина за волею pater familias, внаслідок якого син
ставав «особою свого права», тобто набував повної правоздатності, хоча
втрачав спадкові права в колишній сім’ї Емфітевзис
(emphyteusis) –
довгострокове відчужуване та успадковане право користування чужою земельною
ділянкою для сільськогосподарських потреб за наявності в особи потреби і
можливості такого використання З Завдаток (arra) – грошова сума або інша цінна річ, яку
одна сторона (боржник) передає іншій стороні (кредитору) в момент укладення
договору Загроза (metus) – протиправний психічний вплив на
потерпілого (наприклад, вимагання, примушування до вчинення правочину під
страхом завдання протиправної шкоди, у зв’язку з чим потерпілий був змушений
діяти всупереч власної волі) Закони – нормативно-правові акти найвищої
юридичної сили, які в Давньому Римі у республіканський період приймалися у
формі постанов народних зборів; у епоху принципату – постанов сенату
(сенатусконсульти); у період абсолютної монархії – імператорських конституцій
Закони ХII таблиць – перший систематизований запис римських правових звичаїв,
здійснений колегією децемвірів у 451-450 р. до н. е. Законне володіння – володіння, що базувалося на
правовому титулі й набувалося тими ж способами, що і право власності, або на
підставі відповідного договору Законний римський шлюб
(matrimonium іustum) –
шлюб, що укладався тільки між римськими громадянами, які мали на це право Законні пакти (pacta
legitima) - угоди,
захист яких був передбачений правовими нормами, прийнятими (установленими)
римським імператором Залік (compensatio) – припинення зобов’язання шляхом
зарахування зустрічних однорідних вимог кредитора і боржника Заповіт (testamentum) – одностороннє волевиявлення
(розпорядження) особи на випадок смерті, яке містить призначення спадкоємця
(hereditas institutio) Заповіт перед
народними зібраннями (testamentum comitiis calatis) – заповіт, що здійснювався на народних
зборах по куріях, які скликалися для цього двічі на рік, під час яких
заповідач усно виражав свою волю щодо призначення спадкоємця, легату, опікуна
дружині та неповнолітнім дітям, а потім звертався до народу з проханням
засвідчити його волю Заповіт у поході
(testamentum in procinctu)
– заповіт, що здійснювався військовослужбовцями усно у поході, перед
військом, без додержання формальностей
Застава – спосіб забезпечення виконання
зобов’язання, за яким встановлюється речове право заставодержателя на предмет
застави Заставне право – речове право на чужу річ, яке слугує
забезпеченню зобов’язальної вимоги і дає кредитору можливість продати цю річ
та одержати задоволення своїх вимог Звичай – правило поведінки, що склалося
внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу Звичайні (naturalia)
елементи договору –
елементи договору, які не є обов’язковими, тобто їх відсутність не впливає на
чинність договору, однак, як правило, ці елементи включаються до договорів
певного виду (наприклад, у договорі найму зазвичай вказується строк
(періодичність) внесення плати за найм) Звільнення від боргу
(remissio debiti) –
одностороння відмова кредитора від стягнення за зобов’язанням Земельні сервітути
(servitutes praediorum)
– сервітути, об’єктом яких могли бути земельні ділянки, інші природні ресурси
(наприклад, природні або штучні водоймища), інше нерухоме майно, зокрема,
будівлі й споруди Зміст договору – сукупність елементів (умов)
договору, які визначають права та обов’язки його сторін Зміст права власності – сукупність повноважень
(правомочностей) власника щодо володіння, користування та розпорядження
належним йому майном Зобов’язання
(obligatio) – правове
відношення, за яким одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої
сторони (боржника) вчинити певну дію або втримуватися від дії Іmpuberes – у
Давньому Римі хлопці віком від 7 до 14 років та дівчата віком від 7 до 12
років Іnfates – у Давньому Римі діти до 7 років І Ідеальні (ідейні, ідеологічні) джерела права – юридичні ідеї,
погляди, теорії та інші елементи правосвідомості, під впливом яких
утворюється і функціонує право Імператорські конституції – постанови
римського імператора, що поділялися на чотири види: едикти, рескрипти,
мандати, декрети Індивідуальні речі (species) – речі,
що є унікальними, тобто наявні в них ознаки притаманні лише цим речам Інституції
(institutio) –
підручники римського права для студентів, наприклад, Інституції Гая (II ст.) Інтенція (intentio) – складова формули, що полягала в
заяві, твердженні позивача про належність йому певного права Інтердикти
(interdicta) –
процесуальні засоби у вигляді актів адміністративної влади, які мали форму
наказу чи заборони, що були обов’язковими для виконання Іпотека (грец.
ύπoθήχη) – вид застави, особливістю якого було те, що боржник
зберігав не лише право власності на річ, якою забезпечувалося виконання
зобов’язання, а й володіння нею Істотні (essentialia)
елементи договору –
елементи договору, без яких він не міг би існувати (для кожного виду договору
визначаються власні істотні умови, зокрема, для договору купівлі продажу
істотними є предмет договору (товар) та його ціна) К Квазіделікт (quasi ex delicto)
протиправна дія, внаслідок якої завдається шкода, що не пов’язана з
невиконанням правопорушником обов’язку за зобов’язанням, але не визнана
цивільним правом як делікт Квазіделікти (quasi ex delicto) –
правпорушення, які не мали всіх ознак делікту, оскільки зазвичай викликали не
саму шкоду, а загрозу її завдання, або спричиняли відповідальність не за свої,
а за чужі дії (наприклад, відповідальність судді за неналежне здійснення
судового провадження; відповідальність за викинуте або вилите із помешкання
на вулицю; відповідальність за небезпечне для оточення виставлене, підвішене
або вивішене майно, яке в разі свого падіння загрожувало оточуючим завданням
шкоди; відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судноволодільців
за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів) Квазіконтракт (quasi ex contractu) –
зобов’язання, яке виникає на підставі події або дії однієї зі сторін і має
спільні риси з певними договорами (контрактами) Квазіконтракти (quasi ex contractus) –
зобов’язання, які виникають на підставі події або дії однієї зі сторін і
мають спільні риси з певними договорами Квіритська власність – архаїчний вид права власності в Давньому Римі, якому
були притаманні такі ознаки: 1) вона була доступна виключно римським
громадянам (cives) і
обмежувалася територіально землями Італії; 2) матеріальними об’єктами права
власності могли бути тільки манципні речі (res mancipi); 3) все,
що включалось в res чи давало
їх приріст, було звільнено від будь-яких податкових платежів; 4) єдиним
можливим способом набуття права власності була манципація Клятвена обіцянка вільновідпущеника (jusjurandum liberti) – різновид
вербального контракту, який виникав у разі проголошення вільновідпущеником
клятви надавати послуги патрону Когнати – «родичі по матері», тобто кровні
родичі Когнітор (cognitor) – добровільний представник у
цивільному процесі, який виступав від свого імені та відповідав за позовом
про невиконання судового рішення Кодифікація Юстиніана – Кодифікація римського права, що
здійснювалася спеціальними законодавчими комісіями протягом 528- 565 рр.,
наслідком роботи яких стало видання спеціальних збірників: у 529 р. Кодексу
Юстиніана (Codex vetus); в 533 р. Дигестів (digesta) або Пандектів
(рandectae) та Інституцій (іnstitutio); у 534 р. –оновленої редакції Кодексу
Юстиніана (Codex repetitae praelеctionіs); в 565 р. – Новел (novellae) Колони (coloni) – категорія юридично залежних людей (у
класичну епоху були орендарями землі, а в період імперії зазнали прикріплення
до землі, зберігаючи певну (обмежену) правоздатність) Коментарі
(commentarius) –
тлумачення права або творів інших юристів Кондемнація (condemnatio) – складова формули, що надавала судді
право осудити чи виправдати відповідача, якщо підтвердяться або не
підтвердяться доводи позивача Конкубінат
(concubinatus) –
дозволене законом (за умови відсутності права на законний римський шлюб)
постійне (не випадкове) спільне проживання чоловіка та жінки з наміром
утворення сім’ї, що не мало жодних правових наслідків Консенсуальні
контракти – контракти,
що вважаються укладеними з моменту досягнення домовленості між сторонами з
усіх істотних умов Консерватизм – прихильність до старого, його обстоювання Контракт (ex
contractus) – договір
(домовленість сторін), що врегульований цивільним правом (ius civilе) та
забезпечений позовним захистом Крадіжка (furtum) – делікт, пов’язаний із протиправним
посяганням на чужий майновий інтерес (будь-яке умисне недобросовісне
привласнення чужого майнового права незалежно від того, чи воно
супроводжувалося заволодінням майном у цілому, чи мало місце привласнення
чужого майнового права в інший спосіб); різновидами крадіжки римські юристи
вважали крадіжку власності, крадіжку користування, крадіжку володіння Кредитор – сторона зобов’язання, яка має право
вимоги Л Латини (Latini) – категорія населення Римської держави
(спочатку так називали жителів Лація, які набули латинського громадянства до
середини ІІІ ст. до н. е., а згодом правовий статус латинів почали надавати
деяким общинам за межами Лація) Легат (legatum) – заповідальний відказ, безоплатне
заповідальне розпорядження спадкодавця, яке робилося в заповіті, щодо надання
спадкоємцями певних грошових сум або речей визначеній спадкодавцем особі, на
підставі чого виникало сингулярне спадкування Легісакційний процес
(legіs actiones) –
найдавніший вид римського цивільного процесу, характерними рисами якого були
жорсткий формалізм і урочистість (являв собою складний обряд, що складався з
дій ритуального характеру) Лежача спадщина
(hereditas jacens) –
правовий стан спадкового майна, що виникав після відкриття спадщини і тривав
до прийняття спадщини спадкоємцями Літеральні контракти
(litteris) –
контракти, які породжували зобов’язання між кредитором і боржником на
підставі дотримання письмової форми М Майно – об’єднана спільним господарським
призначенням сукупність речей, прав вимоги та боргів особи Майнові позови (actio
reipersecutoriae) –
позови, які були спрямовані на відновлення порушених майнових прав шляхом
відшкодування заподіяної шкоди або повернення речі Максимальне обмеження
правоздатності (capitis deminutio maxima) – повна втрата особою всіх особистих та майнових прав,
яка наставала через зміну статусу свободи (наприклад, вільна особа втрачала
свободу внаслідок полону, продажу в рабство тощо) Мандати (mandatum) – інструкції, що давалися імператором
посадовим особам з адміністративних та судових справ Мануміссія (manumissio)
– спосіб припинення
рабства в Давньому Римі Манципація
(mancipatio) –
специфічний римський спосіб набуття права власності, що застосовували тільки
римські громадяни, які були наділені правом торгувати (ius commercii) в разі
придбання манципних речей Манциповані речі (res
mancipi) – речі, які
переходили від одних осіб до інших лише в суворо визначених формах, за
допомогою освяченого ритуалу манципації, що був доступний лише римським
громадянам (найбільш важливі з економічних позицій того часу речі – раби,
земельні ділянки, робоча худоба) Матеріальні джерела
права – суспільні
відносини, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права Мета договору (causa) – найближча ціль, задля якої
укладається договір; матеріальна підстава укладення договору Мінімальне обмеження
правоздатності (capitis deminutio minima) – втрата особою окремих прав у зв’язку зі зміною її
сімейного статусу Момент виникнення
правоздатності фізичної особи
– момент її народження, за умови (за римським правом): щоб дитина цілком
відокремилася від матері; щоб вона народилася живою; щоб вона мала людську
подобу Н Набувальна давність
(usucapio) – правовий
засіб набуття права власності, сутність якого полягала в тому, що якщо особа,
не будучи власником, володіла річчю впродовж певного часу за наявності певних
умов, то вона набувала права власності Найм речі (locatio
rei) – різновид
договору найму, за яким надається у відплатне користування річ (в тому числі
житло) Найм роботи (locatio
conductio operis) –
різновид договору найму, за яким контрагент за обумовлену плату
зобов’язувався не просто виконати будь-яку роботу, а в результаті виконання
отриманого замовлення досягти заздалегідь обумовленого замовником результату Найм робочої сили
(locatio conductio operarum) або найм послуг – різновид договору найму, за яким
продавець зобов’язується за обумовлену плату надати здатність до праці для
використання в певних цілях, а наймач (роботодавець) зобов’язується
використовувати її та оплачувати робочий час Натуральні (naturales)
зобов’язання – зобов’язання, які не користувалися ні позовними, ні
преторськими, ні іншими засобами захисту, але мали юридичне значення, тобто
вважалися такими, що існують Натуральні володільці
(детентори) – особи,
які панували над річчю від чужого імені, тобто без володільницького наміру
ставитися до неї як до власної Невиконання або
неналежне виконання зобов’язання
– порушення умов договору або вимог, що пред’являються до належного виконання
зобов’язання Негаторний позов
(actio negatoria) –
позов, який застосовувався тоді, коли належне власнику право не піддавалося
сумніву, але інші особи зазіхали на те, щоб користуватись цією власністю,
начебто маючи яке-небудь право на чужу річ (сервітут, узуфрукт тощо) Недобросовісне
неправомірне володіння
– володіння, яке існувало тоді, коли набувач речі був обізнаний чи мав бути
обізнаний щодо причини, внаслідок якої в нього не виникне право на річ Незаконне володіння – володіння, що не базувалося на
правовому титулі, хоча й набувалося тими ж способами, що і право власності
(наприклад, через купівлю-продаж res mancipi без додержання обряду
манципації) Нексум (nexum) – зобов’язання, що опосередковує
особисте підпорядкування неплатоспроможного боржника кредитору щодо його
обов’язку відпрацювати борг, яке здійснювалося у формі складного обряду із
застосуванням злитків та ваг Неманциповані речі
(res nec mancipi) –
речі, права на які передавалися без ритуалу манципації та були доступні не
лише римським громадянам Необережність (culpa) – форма вини, яка полягає в тому, що
боржник не передбачає, але повинен був передбачити наслідки своєї дії чи
бездіяльності Непереборна сила (vis
major) – надзвичайна
та невідворотна подія, якій неможливо протистояти (наприклад, землетрус,
аварія корабля, повінь, напад розбійників) Неподільні
зобов’язання (obligatio individue)
– зобов’язання, предмет яких не може бути поділений на частки, а отже, таке
зобов’язання не підлягає виконанню частинами (зобов’язання, що виникали,
наприклад, щодо передачі індивідуально визначеної речі або сервітуту) Неподільні речі (res
indivisibiles) – речі,
які при діленні на частини втрачали функції єдиного цілого (наприклад,
скульптура) Неправомірне володіння
– володіння,
встановлене за допомогою насильства, таємно, шляхом уникнення реституції тощо
Неправомірне знищення
або пошкодження чужого майна (damnum injuria datum) – різновид делікту, який мав місце
тоді, коли потерпілому не завдавалася особиста образа та коли заподіювач не
набувавав внаслідок правопорушення тих чи інших вигід (наприклад, вирубування
дерев; ушкодження, завдані чужому рабу; знищення врожаю; підпалення чужого
будинку тощо) Нерухомі речі (res
immobiles) – речі, що
не могли бути переміщені без заподіяння шкоди їх економічному призначенню,
тобто земля та все, що пов’язане з нею (будівлі, споруди, насадження тощо) Неспоживні речі – речі, які розраховані на тривале
багаторазове використання (раби, робоча худоба тощо) Неустойка (stipulatio
poenae) – грошова
сума, визначена в договорі, яку боржник зобов’язувався виплатити кредитору в
разі невиконання або неналежного виконання основного зобов’язання Новація (novatio) – спосіб заміни кредитора у
зобов’язанні, сутність якого полягала в тому, що в результаті встановлення
нового тотожного за змістом зобов’язання між боржником і третьою особою припинялося
існуюче зобов’язання між тим самим боржником і кредитором (водночас, новація
– це спосіб припинення зобов’язання, за яким існуюче зобов’язання погашалося
шляхом встановлення замість нього нового зобов’язання) Ноксальний позов
(аctio noxalеs) – позов,
що заявлявся проти pater familias, у якого під владою перебував правопорушник
(відповідач повинен був або сам відшкодувати збитки, або видати порушника
потерпілому) О Обман (dolus) – умисне введення в оману контрагента
з метою спонукати його до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам Обов’язкова частка в
спадщині – засіб
обмеження заповідальної свободи, що являв собою категоричний наказ, звернений
до спадкодавця: прямі спадкоємці (його діти і постуми) мають бути або
призначені спадкоємцями за заповітом, або усунені від права на спадкування Односторонні
зобов’язання –
зобов’язання, в яких одна сторона має тільки права, а друга – несе тільки
обов'язки Окупація (occupatio) – спосіб набуття права власності, що
полягав у заволодінні безгосподарним майном із наміром утримувати його в себе
(привласнити) Особиста образа
(injuria) –
правопорушення, вчинене проти особистих немайнових прав особистості (будь-яка
завдана потерпілому моральна шкода, в тому числі членоушкодження) Особистий позов (аctio
in personаm) – позов,
що мав відносний характер і заявлявся проти особи, зобов’язаної на користь
позивача на підставі контракту чи делікту Особистий сервітут
(servitutis personarum)
– сервітут, що мав персоналізований характер, тобто, як правило, набувався і
здійснювався лише певною особою і припинявся з її смертю або з інших
визначених законом підстав Оферта – пропозиція укласти певний вид
договору, звернена до конкретної особи або невизначеного кола осіб Оціночний договір
(aestimatum) – договір,
за яким одна сторона передавала іншій якусь річ для продажу за обумовлену
ціну, а друга сторона зобов’язана була передати першій виручену від продажу
речі грошову суму чи повернути річ П Пакти (pactum) – неформальні, різні за змістом
договори, які не регулювалися нормами цивільного права та, як правило, не
забезпечувалися позовним захистом Пасивна заповідальна
правоздатність –
визнана правом здатність особи бути спадкоємцем Пекулій (peculium) – частина майна рабовласника, яку він
виокремлював з метою передачі в управління рабу Первісні способи набуття
права власності – способи набуття права власності, за яких право набувача не
залежить від попереднього права власності на певну річ Перегрини (peregrini) – категорія населення (чужоземці,
тобто населення общин, які не мали автономії в Римській державі) Передача володіння
«довгою рукою» –
виникнення похідного володіння, для здійснення якого було необхідно, щоб
володілець покинув річ на очах у набувача, зробивши це з метою передання речі
останньому Передача володіння
«короткою рукою» –
спосіб виникнення похідного володіння, що застосовувався стосовно особи, яка
на підставі відповідного договору або з інших причин змінювала своє становище щодо речі (наприклад, ставала із
природного цивільним володільцем) Переробка
(specificatio) –
спосіб набуття права власності, який полягав у тому, що нова річ (nova
species) належала власнику матеріалу, з якого вона була зроблена, або ж
виконавцю цієї роботи, залежно від того, чи можливо було цей виріб, що виник
унаслідок переробки, повернути в первісний стан Пігнус (pignus) – вид застави, особливістю якого була
передача речі не у власність, а лише у володіння (ius possidendi) кредитора,
який мав лише право продати її (ius distractionis) з метою погасити борг, а
не залишити собі Плоди – блага, що виникали в ході
експлуатації речі, будучи похідними від неї (наприклад, урожай дерев) Пограбування (rapina) – різновид делікту, який
характеризувався як протиправне заволодіння чужим майном із застосуванням
насильства (на порушника покладався обов’язок сплатити в чотирикратному
розмірі вартість пограбованого майна) Подільні зобов’язання
(obligatio dividue) –
зобов’язання, предмет яких може бути поділений без завдання шкоди його
цінності (зобов’язання, що виникали, наприклад, з приводу грошей або речей,
визначених родовими ознаками) Подільні речі (res
divisibiles) – речі,
які допускалося поділяти на складові частини без зміни їх майнової цінності
та завдання шкоди їх економічному призначенню (наприклад, земельні ділянки) Позов з фікцією (аctio
fictio) – позов, що
застосовувався тоді, коли необхідно було підвести нові відносини під існуючі
види позовів, для чого допускалося існування фактів, яких насправді не було,
або допускалася відсутність тих фактів, які реально мали місце Позов за аналогією
(actio utilis) –
позов, що передбачав застосування встановлених законом наслідків до схожих
відносин Позови доброї совісті
(аctio bonаe fidei) –
позови, які давали можливість судді при вирішенні справи враховувати моральну
оцінку поведінки сторін (наявність злого наміру, обману, насильницьких дій)
без включення у формулу відповідної ексцепції Позови магістратів
(honorariae) – позови,
що вводилися претором для захисту нових відносин, які не вписувалися у
квіритське право Позови суворого права
(аctio stricti iuris)
– позови, які передбачали, що рішення має спиратися виключно на букву закону
та договору Позовна давність – строк, в межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права чи інтересу Помилка (error)
сторони договору –
неправильне уявлення однієї сторони договору про виявлену зовні волю іншої
сторони, яка спонукала останню на певне волевиявлення Порука (adpromissio) – договір, за яким третя особа
(поручитель) з метою забезпечення виконання зобов’язання бере на себе
відповідальність перед кредитором за виконання зобов’язання боржника Посесорний інтердикт – адміністративний засіб, за допомогою
якого претор надавав захист володінню (наприклад, наказ претора припинити
самочинні дії, який віддавався порушнику володіння) Похідні способи
набуття права власності
– способи набуття права власності, що засновуються на праві попереднього
власника на певну річ Права на чужі речі
(iure in re aliena) –
права, що виникали шляхом установлення обмежених речових правомочностей на
належне іншій особі майно у випадках, якщо суб’єкт права не міг у повному
обсязі задовольнити свої інтереси лише за рахунок панування над належними
йому речами Право власності – право найбільш повне, у встановлених
правопорядком межах, користування власною річчю, отримання з неї доходів та
розпорядження нею Право користування
чужим житлом для проживання (habitatio) – право особи безоплатно і, як правило, довічно
використовувати чуже житло для особистого проживання і розміщення своєї сім’ї
Право користування
чужою робочою силою (рабами) або тваринами (худобою) (operae servorum vel
animalium) –
безоплатне й довічне право, предметом якого була праця рабів або можливість
використання худоби згідно з її призначенням (для видобутку води, перевезення
вантажів тощо) Право народів (jus
gentium) – право,
яким, за висловом римського юриста Ульпіана, «користуються народи людства»,
тобто яке регулює не лише відносини між римськими громадянами, а й між усіма
людьми Право юридичне – заснована на уявленні про
справедливість міра свободи і рівності соціальних суб’єктів, що відображає
потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі
повторення суспільних відносин (набуття ними нормативного характеру) і
визнається та охороняється державою Правоздатність – здатність особи мати юридичні права
та нести юридичні обов’язки Правоздатність
римських громадян –
юридична властивість, що зумовлювалася відповідністю становища особи трьом станам:
стану свободи (status libertatis), стану громадянства (status civitatis),
сімейному стану (status familiae) Правомірне володіння – володіння, що ґрунтувалося на певній
правовій підставі (наприклад, договорі) Прекарій (precarium) – договір, за яким одна сторона
передавала річ в безоплатне користування іншій стороні, яка, в свою чергу,
зобов’язувалася повернути її на першу вимогу власника Прескрипція
(praescriptio) –
складова формули, що застосовувалася для поділу предмета позовних вимог
(praescriptio pro actore – припис на користь позивача) Преторська (бонітарна)
власність – власність,
що виникала на підставі відсутності хоча б однієї з ознак, притаманних
квіритській власності, а саме: якщо набувач не був римським громадянином або
хоча й був римським громадянином, але набував неманципні речі, або набував
манципні речі шляхом простої традиції; ця власність розвивалася на основі
преторського захисту покупця при абсолютному невизнанні з боку цивільного
права Преторське право (jus
praetorium) – особливий
правовий порядок, що був запроваджений діяльністю римських преторів Преторські
(honorariae) зобов’язання
– зобов’язання, що не були визнані цивільним правом (ius civile), а отже й
були позбавлені позовного захисту (захист цих зобов’язань надавався претором,
що, однак, не призводило до їх легалізації) Преторські пакти
(pacta praetoria) –
пакти, початковий захист яким був наданий претором Приватне право – сукупність правових норм, які за
допомогою диспозитивного методу регулюють відносини, засновані на юридичній
рівності, вільному волевиявленні та майновій незалежності їх учасників Приватні заповіти – заповіти, що здійснювалися без
участі органів державної влади в усній або письмовій формі відбувалося за
присутності семи (у деяких випадках – восьми) свідків Приватні речі – речі, суб’єктами права на які
виступали окремі особи Приватні сервітути – сервітути, що встановлювались на
користь обмеженого кола персонально визначених осіб, які набували статусу
правоволодільців Придане (dos) – речі або інші майнові цінності, які
надавалися чоловікові дружиною, її pater familias або третьою особою для
полегшення матеріальних умов сімейного життя Прийняття спадщини
(hereditas aditio) –
юридичний факт, який наставав за наявності таких умов: а) здатність
закликаних спадкоємців до прийняття спадщини; б) висловлена ними певним чином
воля на прийняття спадщини Природне право (jus
naturale) – право,
якому, на думку римського юриста Ульпіана, «природа навчила все живе,
оскільки це право належить не лише людям, а й усім тваринам, що народжуються
на землі й у морі, та птахам…» Провінційна власність
(земельна) – власність
на землі, набуті Римом за межами Апеннінського півострова, що не включалися
до об’єктів квіритської власності та не регулювалися італійським правом (іus
italicum); її суб’єктом вважався римський народ (populus romanus) або пізніше
римський імператор (princes) Прогібіторний позов
(actio prohibitoria) –
позов про заборону (лат. prohibere –забороняти), який застосовувався в разі,
якщо треті особи, які не зазіхали на чуже майно ні в цілому, ні в межах
обмеженого права, проте своєю поведінкою заважали власнику нормально
користуватися майном Прокуратор
(procurator) –
добровільний представник у цивільному процесі – особа, яка або спеціально
призначалася представником на підставі договору доручення (mandatum) зі
стороною у справі, або яка управляла всім майном позивача чи відповідача
(виступав у процесі від свого імені, але не відповідав за позовом про
невиконання судового рішення) Публічне право – сукупність правових норм, які
регулюють відносини, що побудовані на засадах влади і підпорядкування їх
учасників владним інституціям і пов’язані з державними або суспільними
інтересами Публічні заповіти – заповіти, що укладалися за участю органу
державної влади: шляхом внесення усної волі заповідача до протоколу суду
(судовий заповіт) або шляхом передачі до імператорського архіву на зберігання
письмового заповіту (заповіт, який подавався імператору) Публічні речі – речі, суб’єктом права на які
виступав римський народ (речі, що перебували в спільному користуванні, –
повітря, річки, моря, їх береги, дороги, театри тощо; речі, що забезпечували
виконання державних функцій, – казна, військове майно; речі, що входили до
державного земельного фонду Публічні сервітути – сервітути, що забезпечували права та
інтереси невизначеного кола осіб, як правило, були необмеженими в часі й
поширювались на правонаступників власника майна, стосовно якого вони
встановлювалися Р Реальні контракти (re) – контракти, що вважаються укладеними в
момент передачі одним контрагентом іншому певної речі (res) Регули (regulae) – збірники коротко сформульованих
юридичних правил, афоризмів і прислів’їв Рескрипти (rescriptum)
імператора – письмові
висновки, що давалися як відповідь на будь-яке особисте звернення однієї зі
сторін спору або на лист відповідного органу Рецепція права – відродження певної високорозвиненої
системи права, яка існувала раніше, шляхом її впливу на менш розвинену
правову систему Рецепція римського
приватного права –
процес відродження й пристосування загальних положень та засад цього права
окремими правовими системами в умовах певних суспільно-економічних відносин Речі – об'єкти права, які в римському праві
розглядалися у трьох основних значеннях: у найбільш загальному розумінні –
все, що існує в матеріальному оточенні; у вузькому – все, що може бути
предметом правовідносин між особами; у найбільш вузькому – все, що може бути
предметом майнових прав, зокрема, речових і зобов’язальних Речі божественного
(сакрального) права (res divini iuris) – речі, що належали богам і користувалися особливою
охороною і захистом з боку Римської держави (храми тощо) Речове право – сукупність правових норм, що
встановлювали постійні та безпосередні правомочності окремих суб’єктів на
свій розсуд використовувати повністю або частково певні речі Речовий позов (аctio
in rem) – позов, що
мав абсолютний характер і подавався з метою захисту права власності або
іншого речового права (сервітутного, заставного та ін.) Родові речі (genera) – речі, які не мали в обороті
індивідуальності, тобто яким були притаманні спільні риси певної групи речей
(їх мінова вартість визначалася за кількістю, вагою, мірою, обсягом тощо) Рухомі речі (res
mobiles) – речі, що
могли змінити своє розміщення в просторі, не змінюючи цінності і не завдаючи
шкоди їх призначенню С Сorpus possessionis – об’єктивний
елемент у фактичному складі відносин володіння, що передбачав реальне
володарювання над предметом, можливість у будь-який момент здійснити певний
потрібний суб’єкту вплив на річ Сенатусконсульти
(senatus consulta) –
постанови римського сенату епохи принципату Сервітут (servitutis) – право обмеженого користування чужою
річчю, яке встановлювалося або для створення певних вигод при експлуатації
окремої земельної ділянки, або на користь певної особи Середнє (медіальне)
обмеження правоздатності (capitis deminutio media) – втрата особою певної частини прав у
разі зміни її статусу громадянства (наприклад, для одержання у власність
земельної ділянки римський громадянин переселявся у провінцію та набував
правового статусу латина) Символічна передача
володіння – спосіб
виникнення похідного володіння у формі, наприклад, передачі ключів від
будівлі, де знаходився товар Синграф (syngrapha) – документ, написаний в присутності
свідків від імені третьої особи, який засвідчував факт передачі кредитором
певної грошової суми боржнику, скріплювався підписами сторін та свідків
(боргова розписка, платіжне зобов’язання) Сингулярне
правонаступництво (successio singularis) – різновид правонаступництва, сутність якого полягає в
наданні особі окремих прав без покладення на неї обов’язків Сім'я – засноване на шлюбі чи кровному
спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою
й моральною відповідальністю Солідарне зобов’язання – зобов’язання, в якому кожний із
кредиторів має право вимагати від боржника виконання обов’язку в повному
обсязі, а кожний із боржників зобов’язаний перед кредитором виконати
обов’язок повністю Спадкова трансмісія – перехід права на прийняття спадщини
до спадкоємців особи, яка була закликана до спадкування, але не встигла за
життя реалізувати своє право на прийняття спадщини Спадкування
(hereditas) – перехід
майна померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) Спадкування за законом
(hereditas ab intestato)
– спадкове правонаступництво, яке настає тоді, коли після померлої особи не
залишилося заповіту або коли спадкоємець за заповітом із тієї чи іншої
причини не прийняв спадщини Спадкування за
преторським едиктом –
форма спадкування, що полягало у володінні спадковими речами, яке дозволялося
претором у спорі двох претендентів на спадщину Спадщина – сукупність прав і обов’язків
спадкодавця, яка переходила в порядку правонаступництва до його спадкоємців Спільна власність
(communion) – власність
на річ одночасно кількох осіб, які спільно здійснюють володіння, користування
і розпорядження нею Споживні речі – речі, які припиняють своє існування
в процесі споживання Спосіб набуття права
власності (modus асquirendi)
– факт, з настанням якого виникає право власності у конкретної особи Стадія iudicium – друга стадія цивільного процесу, що
відбувалася перед суддею, який призначався претором Стадія іus – перша стадія
цивільного процесу, що відбувалася перед претором Стипуляція
(stipulatio) – усний
договір, укладений шляхом запитання майбутнього кредитора і відповіді
боржника, яка збігається із запитанням Суб’єкт права – особа, яка здатна мати юридичні
права та обов’язки, вступати у правовідносини Суперфіцій
(superficies) – право
землекористувача (суперфіціарія) використовувати чужу земельну ділянку для
спорудження житлових та інших будівель Т Таємна крадіжка (furtum пес manifestum) –
різновид крадіжки, який характеризувався тим, що злодія не було спіймано на
місці злочину, а також тим, що на нього за позовом потерпілого покладався
обов’язок сплатити подвійну вартість привласнених ним чужих речей Титул набуття права власності (titulus acquirendi) –
юридичний факт, який є правовою основою (підставою)
виникнення права власності у конкретної особи Титульне володіння – володіння, що характеризувалося
наявністю правової підстави – певного юридичного факта, який визнавався
достатнім для набуття володіння Тілесні речі (res
corporales) –
матеріальні об’єкти, що існували в навколишньому світі незалежно від правових
приписів Товариство всього
майна (societas omnium bonorum)
– товариство, що зазвичай виникало між членами сім’ї, які спільно отримали
спадщину і домовилися зберегти сімейну спільність Товариство однієї речі
або однієї справи (societas unius rei) – товариство, що виникало при поєднанні осіб для
спільного користування однією річчю (землею, рабом) або для здійснення
разового заходу (наприклад, торгового рейсу) Товариство якої-небудь
справи (societas alicujus negotiationis) – товариство, що створювалося з метою спільного здійснення
певного виду діяльності шляхом поєднання особами необхідного для цього майна Традиція (traditio) – спосіб набуття права власності, що
був визнаний правом народів (іus gentium), характеризувався простотою і
ґрунтувався на певній юридичній підставі (іusta causa possessionis), за якою
відбувалася передача (такими підставами були договори купівліпродажу,
дарування, міни або інші дії, наприклад відмова від власності) У Узаконення (legitimatio) дітей –
визнання законними власних дітей, народжених поза шлюбом, та встановлення над
ними батьківської влади. що відбувалося: шляхом укладення шлюбу між батьками
позашлюбної дитини; надання імператорського дозволу – рескрипту на legitimatio; зарахування сина
до членів муніципального сенату (курії) або видання доньки заміж за члена
муніципального сенату Узус (usus) – право
користування чужою неспоживною річчю без права вилучення доходів, які вона
здатна приносити (узусуарій не міг одержувати від речі доходи, але мав право
обмеженого користування плодами речі для задоволення особистих потреб або
найнеобхідніших потреб членів своєї сім’ї) Узуфрукт (ususfructus) – право
користування чужою неспоживною річчю з правом отримання плодів, які вона здатна
приносити Умисел (dolus) – форма
вини, яка полягає в тому, що боржник передбачає наслідки своєї дії або
бездіяльності та бажає їх настання Умова (condicio) – застереження в договорі, за
допомогою якого юридичні наслідки договору стають залежними від настання
(ненастання) в майбутньому певної події, щодо якої невідомо, настане вона чи
ні Універсальне
правонаступництво (sucessio universitas) – різновид правонаступництва, яке має місце в разі, якщо
одна особа бере на себе майнові права і обов’язки другої як одне юридичне
ціле Усиновлення – встановлення батьківської влади над
чужими дітьми, що відбувалося у формі арогації або адопції Установлення приданого
(dotis dictio) –
різновид вербального контракту, який виникав у випадку, якщо на усну заяву
особи, яка встановлювала придане, наречений давав свою згоду Уступка права (in іure
cessio) – спосіб
набуття права власності, що являв собою фіктивний судовий процес: особа, яка
мала право брати участь у римському судовому процесі (позивач), за допомогою претора
відсуджувала річ, що начебто належала їй, тоді як справжній власник речі
(продавець) або не захищався перед позивачем, або визнавав право власності
позивача Ф Факультативне
зобов’язання (facultas solutionis)
– зобов’язанням, за яким боржнику надавалося право заміни предмета виконання
за умови неможливості надання основного предмета зобов’язання Фідеїкоміс (fideicommissum) – усне
або письмове висловлення спадкодавцем останньої волі (розпорядження), яким
заповідач під чесне слово зобов’язував свого спадкоємця видати третій особі
або всю спадщину, або її певну частину Фідуція (fiducia) – вид застави, особливістю якого було
те, що боржник з метою надання гарантій виконання своїх боргових зобов’язань
шляхом манципації (mancipatio) або уступки права (in iure cessio) передавав
право власності на належну йому річ іншій особі – кредитору Формалізм – порядок юридичної оцінки актів, в
якому приписується юридичне значення тільки їх певній визначеній формі Формальні джерела
права –
офіційно-державні способи закріплення і зовнішнього вираження правових норм,
за допомогою яких право набуває загальнообов¢язковості та формальної визначеності Формулярний процес
(per formulas) – вид
римського цивільного процесу, що був уведений законом Х Хірограф (chirographum) – односторонній
документ, виданий і підписаний боржником від власного імені, який засвідчував
факт отримання ним від кредитора певної грошової суми Ц Цесія (сessio) – пряма
уступка права вимоги, тобто спосіб заміни кредитора у зобов’язанні, яка в
Давньому Римі здійснювалася з використанням інституту процесуального
представництва Цивільне (інтердиктне)
володіння – володіння,
яке визначалося фізичною владою над річчю, поєднаною із наміром тримати річ у
себе (його підставою вважався будь-який правомірний акт передачі речі,
укладений із невласником, або протиправні дії, що призводили до встановлення
фізичної влади над предметом володіння) Цивільне (квіритське)
право (іus сіvilе) –
право, яке народ Риму встановив сам для себе і яке поширювало свою дію тільки
на римських громадян – квіритів Цивільне спадкування
(hereditas) –
найдавніша в Давньому Римі форма спадкування, яке регламентувалося цивільним
(квіритським) правом (Законами ХІІ таблиць) Цивільні (civiles)
зобов’язання –
зобов’язання, що були узаконені цивільним правом (Законами ХІІ таблиць та
наступними законами) й були забезпечені позовним захистом Цивільні позови
(civiles) – позови, що
ґрунтувалися на ius civile (квіритському праві) Ч Часткове зобов’язання – зобов’язання, в якому кредитори (за активної
множинності) мають право вимоги до боржника лише у своїй частці, а боржники
(за пасивної множинності) зобов’язані виконати тільки певну частину обов’язку Ш Шлюб без чоловічої
влади (sine manu) –
вид римського законного шлюбу, укладення якого не передбачало встановлення
влади чоловіка над дружиною Шлюб із чоловічою
владою (cum manu) –
вид римського законного шлюбу, укладення якого породжувало встановлення влади
чоловіка над дружиною (manus mariti) Штрафні позови (actio
poenales) – позови, за
якими на користь потерпілого стягувався штраф з особи, яка вчинила делікт
певного виду Ю Юридичний факт – явище (життєва обставина), з якою норма права
пов’язує настання певних правових наслідків (виникнення, зміну чи припинення
прав та обов’язків сторін правовідносин) Юриспруденція – діяльність юристів, що полягала в
Давньому Римі в складанні формул приватних угод (cavere), наданні порад щодо
провадження справ у суді (agеre), наданні відповідей на юридичні запитання
окремих приватних осіб (respondere) тощо Я Явна крадіжка (furtum manifestum) –
різновид крадіжки, який характеризувався тим, що злодія було схоплено на
місті злочину або чужу річ знайдено в нього внаслідок спеціального обшуку |
|||
|
|
Попередня тема |
На
початок |
Наступна тема |
